X Title

RSS - що це?

RSS — це засіб, за допомогою якого можна легко й швидко довідатися про появу нової інформації на сайтах.

Чи є на сайті RSS?

Якщо Ви бачите на сайті маленький жовтогарячий значок з буквами XML або RSS, значить під ним є посилання на RSS-файл.

RSS був розроблений творцями новинних сайтів для зручності їх відвідувачів, сьогодні, підписавшись на декілька RSS-потоків одночасно, можна легко відслідковувати безліч новинних Інтернет-ресурсів, нових повідомлень на форумах і в Інтернет-щоденниках, статтях і фотографіях, також одержувати інформацію про результати соціологічних і маркетингових досліджень і багато чого іншого.

Сучасні браузери й поштові клієнти вміють працювати з RSS-потоками, серед них Safari, Maxthon, Mozilla Firefox, Mozilla Thunderbird, Opera, Microsoft Internet Explorer (починаючи з версії 7.0).

Мир на сході України настане завдяки:

Мінським домовленностям

Повній перемозі України в АТО

Домовленностями між Президентами України і Росії

Затягнеться довгострокова війна

Інша думка

Проекти Прес-служба Фото/відео
18 вересн¤ 2020 16:26
22.06.2010

Анатолій Зленко: Нові підходи до зміцнення стабільності і безпеки в Європі

Анатолій Зленко (екс-міністр закордонних справ, член організаційного комітету «Нової України», заступник голови «Українського форуму») взяв участь у міжнародній конференції «Україна в системі європейської безпеки», яка відбулася у межах Українсько-Іспанського Стратегічного діалогу. Пропонуємо вашій увазі тези його виступу.

Насамперед хотів би висловити глибоке задоволення з приводу розгляду досить актуального питання, яке обговорюється в рамках українсько-іспанського стратегічного діалогу. В цьому контексті маю відзначити ще і той факт, що проблема стабільності і безпеки в Європі має глобальний вимір і визначається рядом геополітичних факторів. Світ рухається до багатополярності, економіка глобалізується, посилюється й зміцнюється громадянське суспільство і у такий спосіб, як видно, навколишнє середовище перетворюється в економічну, політичну і філософську реальність – все це разом і визначає специфіку проблеми.
На цьому фоні непрості процеси відбуваються в європейських та євроатлантичних структурах – Євросоюзі і НАТО. Глобальна економічна криза глибоко і серйозно позначилася на міжнародно-політичному ландшафті Європи і євроатлантичного простору загалом. Найбільш значимими тенденціями на сучасному етапі є намагання зберегти політичну і економічну стабільність в Європі за рахунок існуючих багатосторонніх інститутів.
Можна констатувати, що на сьогодні зміцнення стабільності і безпеки в Європі забезпечується рядом важливих багатосторонніх організацій. Основними структурами, які в тій чи іншій мірі торкаються проблематики безпеки і стабільності в Європі, крім ООН, є ОБСЄ, РЄ, ЄС, НАТО і, звичайно, такі регіональні інституції, як СНД і ОДКБ, а також ряд інших субрегіональних структур. Нерідко ці структури досить жорстко конкурують між собою, хоча в основному відбувається здорова конкуренція. Найбільш наглядним прикладом такої конкуренції є ЄС-НАТО; ОБСЄ-ЄС-НАТО; НАТО-ОДКБ; ОБСЄ-Росія і т.п.
Завдяки цим організаціям є можливість підтримувати необхідний діалог і виходити на відповідні рішення. Треба віддати належне тому факту, що за останні 20 років існуючі в Європі багатосторонні інститути вирішували частину проблем, що турбували континент. Можна переконливо стверджувати, що саме стабільність у відносинах між великими країнами обумовлюється їх входженням до субрегіональних політико-економічних і воєнних угрупувань – НАТО та ЄС – які забезпечують відповідний рівень довіри і взаємозалежності між їх учасниками.
Якщо ж говорити в цілому про стабільність і безпеку в рамках «Великої Європи», то одна третина населення, як це не прикро констатувати, знаходиться поза рамками умовної стабільності і безпеки, що очевидно є результатом припинення географічного розширення провідних європейських структур. Іншими словами, можна говорити, що через двадцять років після формального закінчення холодної війни на євроатлантичному просторі не вдалося подолати спадщину біполярного протистояння і створити стійку та ефективну систему багатосторонньої взаємодії в галузі як традиційних, так і нових загроз.
Нажаль, в Європі немає діючої інституціонально-правової основи для співробітництва усіх держав в таких питаннях, як протидія наркотрафіку, тероризму, кіберзлочинності, колективне попередження і реагування на надзвичайні ситуації і гуманітарні кризи, природоохоронне співробітництво та екологічні виклики, включаючи зміни глобального клімату. Слід до цього додати, що жодна з існуючих в Європі організацій колективної безпеки не може претендувати на функції універсального механізму співробітництва і запобігання конфліктів. Хоча слід визнати, що ЄС і НАТО намагаються розвивати діяльність на цих напрямках, але з цього тандему випадає, нажаль, ОБСЄ.
Головною причиною неефективності ОБСЄ є відсутність у країн-учасниць юридичних зобов’язань співробітничати з найбільш важливих питань. До того ж концентрація уваги НАТО на підтримці миру і стабільності більшою мірою всередині євроатлантичного співтовариства і на цей основі збереження єдності Заходу, рівно як і виконання функцій оборонного союзу, стають перешкодою для розширення можливостей організації як географічно, так і функціонально. Можна припустити, що нова концепція НАТО, яка зараз виробляється так званим «Комітетом мудреців», врахує ці моменти у визначенні подальшої діяльності Альянсу. Іншими словами, мова може йти про перетворення організації в колективний загальноєвропейський воєнно-політичний союз або створення справжньої системи загальноєвропейської безпеки.
Що стосується Європейського Союзу, то неважко помітити, що його зусилля спрямовані в першу чергу на розвиток багатопланових процесів інтеграції учасників, тобто головним чином на задоволення внутрішніх власних потреб. А такі механізми, що формуються (наприклад, Європейська політика безпеки і оборони), переслідують в першу чергу мету об’єднання країн, що входять до цих структур, та розширення їх індивідуальних можливостей, але не підвищення рівня міжнародної безпеки в цілому.
До речі, слід зазначити, що аж ніяк не проглядається і спрямованість на вирішення цього завдання таких європейських проектів, як європейська політика сусідства та Східне партнерство. Їх роль, як видно, полягає в тому, щоб забезпечити насамперед прагматичні інтереси ЄС та інших країн, хоча опосередковано це можна розглядати як поширення на їх територію зони стабільності і безпеки, зумовленої цілим комплексом економічних і політичних факторів. Не можна на помітити, що для ЄС важливо перш за все забезпечити формування на своїх східних кордонах поясу стабільності та безпеки. Для України згадані проекти пов’язуються безпосередньо із довготерміновими перспективами вступу до Євросоюзу.
Отже, якщо говорити про стабільність і безпеку в Європі, то не можна не відзначити той факт, що все ж таки існуючий поділ «Великої Європи» значно перешкоджає ефективному протистоянню новим викликам безпеці, головними з яких є розповсюдження зброї масового знищення, прогресуюча дестабілізація регіону «Великого Близького Сходу», міжнародний тероризм, піратство, транснаціональна організована злочинність, наркотрафік тощо. Крім того, на фоні появи нових центрів сили – США і Китаю – Європа поки що не здатна заявити про себе як про самостійний центр сили, який би урівноважував і доповнював вищеназвані центри.
Як це не прикро констатувати, але Європа за останні століття перестала служити провідним центром міжнародних відносин. Сьогоднішні намагання впливати на ці відносини, як виявляється, не є успішними. Припинення системного протистояння між Сходом і Заходом, вихід на світову політичну і економічну арену нових країн, зміцнення центру тяжіння світової економіки у бік Азіатсько-Тихоокеанського регіону – все це відсуває європейський політичний театр на відносну периферію міжнародного життя. Місце найбільш проблемного регіону займає простір навколо Перської затоки, Близького Сходу і Центральної Азії, а простором, що найбільш динамічно розвивається та привертає зростаючу увагу, стає Східна і Південна Азія.
Такий розклад сил не може залишатися без належної уваги. Невипадково, що сьогодні до порядку денного вносяться питання щодо створення нової системи колективної безпеки, яка об’єднувала би всю Європу. Разом з виконанням таких важливих загальноєвропейських документів, як Хартія для нової Європи, Хельсинський документ, Хартія європейської безпеки та ряд інших рішень, виношуються нові пропозиції і навіть виносяться на широке обговорення. Йдеться, зокрема, про ініціативу, представлену російською стороною 29 листопада 2009 року країнам Європи та регіональним ключовим організаціям, – проект Договору про європейську безпеку.
Як випливає з цього проекту, російська сторона виходить з необхідності підготовки і підписання усіма країнами євроатлантичного простору нового всеохоплюючого Договору про європейську безпеку, в основу якого закладається принцип неподільності безпеки, тобто юридично зобов’язуючої відмови країн-учасниць від зміцнення власної безпеки за рахунок безпеки інших. Само собою зрозуміло, що в цьому проекті Договору містяться й інші положення, які стосуються проблем безпеки. За версією російської сторони, політично запропонований Договір покликаний завершити незакінчену холодну війну і геостратегічне суперництво в євроатлантичному регіоні. Це, на їх думку, має вивільнити сили для ефективного співробітництва у протистоянні новим викликам безпеки.
Як відомо, поки що офіційно більшість країн Заходу виступають проти самої ідеї нового юридично-зобов’язуючого Договору. На сьогодні важко передбачити, якою є перспектива цього документу. Але головне, як показує попереднє обговорення, країни Заходу все ще не готові визнати необхідність перебудови системи європейської безпеки, яка на сьогодні їх задовольняє, і це очевидно є основною причиною такого стриманого ставлення до зазначеного проекту Договору. Не виключається, що це питання може в тій чи іншій формі розглядатися на саміті ОБСЄ, який має намір скликати Казахстан цього року.
Загалом проблема безпеки і стабільності є актуальною не лише для країн Європейського Союзу, вона актуальна і для України. Адже наша країна знаходиться в центрі Європи і, хоча не входить в будь-які воєнні чи воєнно-політичні союзи, все ж таки залишається об’єктом прискіпливої уваги великих держав. За цих умов Україна намагається показати і свою причетність до проблеми європейської безпеки як через двосторонні відносини з європейськими країнами, так і за допомогою багатосторонніх механізмів. Нагадаємо, що в цьому контексті можна розглядати прийняття 17 травня 2010 року спільної заяви Президентів України і Росії з питань європейської безпеки. В цьому документи виділяється ініціатива Президента України щодо формування в Європі нової системи колективної протидії глобальним загрозам та викликам безпеці у 21 сторіччі. Поряд з цим висловлюється підтримка ініціативи Президента РФ про укладання Договору про європейську безпеку.
Сьогодні важко прогнозувати, які обриси прийме нова система безпеки в Європі, але очевидним є те, що перезавантаження відносин з окремими країнами, відбивається на питаннях безпеки, на конфігурації і формуванні центрів впливу. Щодо України, то за будь-якої нової ситуації необхідно належним чином реагувати на сучасні виклики і вживати адекватні заходи. Розгляд у Верховній Раді України проекту закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики є одним з таких заходів. Тим більше зовнішню політику слід розглядати як один з важливих інструментів забезпечення національної безпеки України шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Аналізуючи нові підходи до зміцнення стабільності і безпеки в Європи, можна дійти висновку, що існуюча система європейської безпеки потребує адекватної відповіді на нові виклики і, головне, має запобігти розширенню в Європі вакууму безпеки та послабленню безпосередніх партнерів цієї системи. Важливим в цьому сенсі має бути дотримання базових принципів відносин між державами, які базуються на виконанні ними міжнародних зобов’язань, в першу чергу Статуту ООН, а також положень Хельсинського заключного акту, Хартії європейської безпеки та інших документів, покликаних створювати єдину структуру міжнародної безпеки.

Версія для друку