X Title

RSS - що це?

RSS — це засіб, за допомогою якого можна легко й швидко довідатися про появу нової інформації на сайтах.

Чи є на сайті RSS?

Якщо Ви бачите на сайті маленький жовтогарячий значок з буквами XML або RSS, значить під ним є посилання на RSS-файл.

RSS був розроблений творцями новинних сайтів для зручності їх відвідувачів, сьогодні, підписавшись на декілька RSS-потоків одночасно, можна легко відслідковувати безліч новинних Інтернет-ресурсів, нових повідомлень на форумах і в Інтернет-щоденниках, статтях і фотографіях, також одержувати інформацію про результати соціологічних і маркетингових досліджень і багато чого іншого.

Сучасні браузери й поштові клієнти вміють працювати з RSS-потоками, серед них Safari, Maxthon, Mozilla Firefox, Mozilla Thunderbird, Opera, Microsoft Internet Explorer (починаючи з версії 7.0).

Мир на сході України настане завдяки:

Мінським домовленностям

Повній перемозі України в АТО

Домовленностями між Президентами України і Росії

Затягнеться довгострокова війна

Інша думка

Проекти Прес-служба Фото/відео
18 вересн¤ 2020 15:50
10.02.2014

Випробування майбутнім

Довгі 22 роки український національний порядок денний визначався виключно питаннями влади. Все, на що були спрямовані зусилля ключових політичних гравців , все, чому присвячувалися численні телевізійні ток- шоу, все, про що могли говорити прості люди на кухнях, ведучи «політичні» бесіди, стосувалося одного і тільки одного питання – влади: ресурсів влади, конфігурації влади, змінюваності влади, взяття і утримання влади. Здавалося, найбільша держава в Європі, з 46 - мільйонним населенням, стиснулася до крихітного п'ятачка на Печерських пагорбах у м. Києві, де розташовані будівлі Уряду, Парламенту, Адміністрації Президента і де відбувалися основні «події».

Хоча насправді нічого не відбувалося. Країну утримували в режимі очікування: ось устаканиться влада, тоді і життя налагодиться. Але якщо для історії держави два десятиліття - термін незначний, то в рамках людської долі - це ціла епоха. Бідність країни, криза соціальних інститутів, неналежна якість освіти та охорони здоров'я, занадто вузьке вікно можливостей для самостійної економічної ініціативи - ось реалії життя для поколінь українців 1990 -х - 2010 -х років. І тепер народ пред'являє рахунок за взяті у нього в борг роки нової політичної епохи . Міра відповідальності діючої влади за нинішній вибух протестної активності, безумовно, значна. Влада дала громадянам привід діяти подібним чином. Але причини українських подій кінця 2013 - початку 2014 років виходять далеко за рамки кількох останніх років. До формування передумов революційної ситуації доклали руку всі політики і політичні лідери часів незалежності. Колективна відповідальність вітчизняного політикуму не повинна підміняти собою персональну відповідальність кожного лідера за свої кроки і рішення. Проте визнання політиками усіх таборів своєї загальної провини за те , що 22 роки були витрачені на безплідну боротьбу за владу, а так необхідні країні реформи були розміняні на непродуктивні дії і популізм - це важливий крок до політичного та громадянського примирення, крок назустріч майбутньому України. Для громадян України це не стане великим відкриттям. Адже лідери опозиції користуються у тих, хто стоїть на Майдані, не меншим, і навіть напевно більшою довірою, ніж представники влади.

За неповні чверть століття Україна пройшла через кілька політичних реформ. Була у нас і президентсько-парламентська республіка, і парламентсько-президентська. Зараз фактично ми живемо в ситуації чисто президентського правління. Про таку консолідацію владної команди, яка в останні 4 роки забезпечувала злагоджену роботу всіх гілок влади з реалізації курсу Президента, Україна раніше не могла і мріяти. А відчутного суспільством прогресу все одно добитися не вдалося. Адже жодна із запланованих 21 реформ вагомих результатів, будемо відверті, не принесла. Чому ?

Хтось скаже, що пошук ідеальної форми правління в країні, де значна частина населення ратує за владу «сильної руки» і де одночасно розхожою є приказка: де два українці, там три гетьмана - це безглузде заняття. Невже експерименти з політреформою приречені на невдачу просто в силу подвійності українського політичного менталітету ?

Ні. Я впевнений, що питання про те, яка форма правління - змішана або чиста, парламентська чи президентська - до цих пір залишається відкритим (адже одним з пунктів на переговорах влади та опозиції є повернення до Конституцією 2004 року) просто тому, що це питання є і було для України глибоко вторинним. Підкреслю - вторинним. І політики весь час змушені повертатися до нього з тієї причини, що без відповіді досі залишаються головні питання: яка модель економіки забезпечить Україні швидке економічне зростання, які соціальні інститути гарантують громадянам гідну якість життя, і , в кінцевому рахунку, якою ми хочемо бачити Україну? Адже за відсутності виразних і прийнятих суспільством цілей розвитку влада, яка є не більш ніж засобом їх досягнення, неминуче перетворюється на самоціль. Політика втрачає зміст, а влада - єдиний сенс існування політичних еліт, якому підпорядковуються будь-які державні рішення. Політичні «реформи» - заради утримання влади. Економічні «реформи» - заради утримання влади. Соціальні «реформи» - заради утримання влади. І так далі. Але тепер цілком очевидно, що без узгодженого і чіткого бачення майбутнього України на перспективу найближчих десятиліть неможливо ні врегулювати цю політичну кризу, ні уникнути нових.

Нинішній конфлікт, я в цьому впевнений, має бути і буде вирішено мирним шляхом - адже в цьому зацікавлені абсолютно всі в Україні. Тому вже сьогодні необхідно серйозно задуматися про те, щоб ті зерна суспільних змін, які сьогодні проглядаються крізь дим на барикадах, і крізь реакцію тих , хто не сприймає Майдан, все-таки проросли.

Яке майбутнє має бути закладено в конфігурацію політичного компромісу і в політику уряду, незалежно від його персонального складу? Адже абсолютно очевидно, що ті кроки, які сьогодні є предметом домовленості, стосуються тільки наслідків політичної кризи, але не її причин. Причини ж кризи, сьогодні досить очевидні , цілком ясно вказують, які саме реформи мають невідкладний характер.

Перше: реформа правоохоронної системи. Гострий конфлікт між протестуючими і органами правопорядку розкрив всю глибину суспільної недовіри до міліції. Ті, хто покликаний гарантувати захист та безпеку населення, з точки зору населення є самі джерелом серйозних загроз безпеці. Безумовно, це нездорова ситуація, руйнівний вплив якої виходить далеко за рамки локальних вуличних протестів. Недовіра і страх до міліції - це недовіра і страх по відношенню до держави як такої. Глибока, а не декларативна реформа міліції - одна з ключових завдань для будь-якої влади на найближчу перспективу.

Друге. Про вплив судової системи на темпи економічного зростання і соціальне самопочуття громадян написано чимало. Правосуддя - це фундамент демократії, без чесних судів будь-яка форма правління буде неефективною, будь-яка вертикаль влади - «кульгавою». Тому судову реформу не вийде відкласти на потім. «Потім» вже настало.

Третє. Події останніх місяців, крім усього іншого, показали, що коли продуктивний потенціал критичної маси громадян не знаходить застосування в існуючій економічній системі, він перетворюється на потужний деструктивний потенціал. Даремно закликати тих , хто стоїть на барикадах, «йти працювати». Більшість з них і раді піти працювати, та ніде. Крім того, статистика показує, що зарплата складає всього близько 40% доходів громадян. Решта - це в основному соціальні виплати, допомоги. Це катастрофа. На майдані можна побачити сотні і тисячі міцних, здорових чоловіків, чия енергія просто не затребувана в мирних умовах. На Майдані вони герої, а вдома? І цей факт підводить нас до дуже важливого напрямку реформ - економічного. Як показали події останніх років, для України є помилкою побудова економічної моделі на основі надконцентрації великого капіталу, зі слабким сектором малого та середнього бізнесу. Навпаки, історично і ментально більш природною для нашого суспільства є економічна модель, побудована на масовому розвитку приватного підприємництва. Більш ліберальне, більш диверсифіковане і конкурентне економічне середовище стане не тільки основою для динамічного зростання ВВП, а й, що вкрай важливо, для здійснення інноваційної революції в вітчизняній економіці, яка Україні життєво необхідна. Без інновацій нічого не буде. Нинішня глобальна криза - не циклічна, вона структурна. А значить, для її повного подолання доведеться серйозно скорегувати структуру національної економіки на користь більш високотехнологічного сектора. А «вертикально -інтегрована» економіка, яка вибудовувалася в Україні всі ці роки, не сприймає інновацій - вони їй просто не потрібні: в умовах монополізації ринків конкурентні переваги суб'єктів економіки мають абсолютно іншу, не - інноваційну природу. Така модель консервує і поглиблює технологічну відсталість української економіки, зв'язує по руках і ногах розвиток ринку праці та попросту не має майбутнього.

І, нарешті, четверте: реформа охорони здоров'я. Здоров'я - це традиційно болюче питання для будь-якого жителя України - країни, яка лідирує в Європі за рівнем смертності, країни , де люди живуть в середньому на 10 років менше і на 100 років гірше, ніж могли б. Реформа охорони здоров'я сьогодні є однією з найскладніших, а тому замовчуваних. Громадськості катастрофічно не вистачає інформації про те, які кроки і з якою метою вже зроблені, які плануються і де і як вони зможуть отримувати якісну медичну допомогу в найближчому майбутньому. Система охорони здоров'я, як показують опитування, є джерелом тривог і розчарувань для переважної більшості українців, станом медичної сфери громадяни, як не дивно, оцінюють дієздатність держави в цілому. Так, медична реформа - одна з найскладніших. Більше того, поліпшення системи охорони здоров'я є викликом для багатьох країн, в тому числі в Європі і США. І вони досі не мають задовільної відповіді на цей виклик. Саме медреформа стане справжнім випробуванням на міцність для влади на найближчу перспективу. Проте, це випробування необхідно чесно пройти.

Всього чотири кроки. Так мало, і в той же час так багато. Адже зробивши ці кроки, українцям не потрібно буде ламати списи навколо питання , що вже набило оскомину: в ЄС йти чи зближуватися з Росією. Тому що Україна, нарешті, зробить крок назустріч собі, своїй унікальній долі. Не потрібно буде вигадувати штучних проектів по «зшиванню» сходу і заходу країни. Вони роз'єднані минулим і сьогоденням, але їх об'єднає майбутнє. Політики перестануть запекло боротися за владу, адже влада стане синонімом тяжкої праці, а не легкого збагачення, а значить і охочих отримати заповітні крісла стане менше; залишаться тільки здатні їх зайняти.

Нам буде потрібно вся наша мужність, щоб зробити ці кроки. Адже майбутнє - це завжди випробування .

Джерело: Прес-служба Володимира СеминоженкаВерсія для друку