X Title

RSS - що це?

RSS — це засіб, за допомогою якого можна легко й швидко довідатися про появу нової інформації на сайтах.

Чи є на сайті RSS?

Якщо Ви бачите на сайті маленький жовтогарячий значок з буквами XML або RSS, значить під ним є посилання на RSS-файл.

RSS був розроблений творцями новинних сайтів для зручності їх відвідувачів, сьогодні, підписавшись на декілька RSS-потоків одночасно, можна легко відслідковувати безліч новинних Інтернет-ресурсів, нових повідомлень на форумах і в Інтернет-щоденниках, статтях і фотографіях, також одержувати інформацію про результати соціологічних і маркетингових досліджень і багато чого іншого.

Сучасні браузери й поштові клієнти вміють працювати з RSS-потоками, серед них Safari, Maxthon, Mozilla Firefox, Mozilla Thunderbird, Opera, Microsoft Internet Explorer (починаючи з версії 7.0).

Мир на сході України настане завдяки:

Мінським домовленностям

Повній перемозі України в АТО

Домовленностями між Президентами України і Росії

Затягнеться довгострокова війна

Інша думка

Проекти Прес-служба Фото/відео
18 вересн¤ 2020 16:55
13.02.2014

ІДЕОЛОГІЯ КОМПРОМІСУ ЯК ГУМАНІТАРНИЙ СТРАТЕГІЧНИЙ МАНЕВР

Політична стабільність у суспільстві, відсутність соціальних потрясінь та громадянський мир є ознаками мудрості та зрілості будь-якої нації. В українському суспільстві також наступає період осмислення та усвідомлення своєї відповідальності за розбудову і злагоду в українській державі. Розуміння того, що утвердження української нації можливо лише через духовну єдність та моральну відповідальність українців за будівництво своєї країни, має консолідувати суспільство для вироблення нових стратегічних орієнтирів.

Між тим, формування свідомості сучасного українця знаходиться під впливом ідеологічного псевдоплюаралізму та псевдеідеологізації. Проголошені українською громадсько-політичною та науковою думкою на початку 90-х рр. ХХ ст., а потім закріплені в статті 15 Конституції України засади ідеологічної багатоманітності та заборони визнання будь-якої ідеології в країні обов’язковою вже дали свої плоди: деідеологізація обернулася розбратом у суспільній свідомості та ідеологією некритичного наслідування і запозичення чужого досвіду в поєднанні з досить сильною інерцією радянського стеоретипу мислення; плюралізм викликав гостру конкуренцію ідеологій, що виступають з діаметрально протилежних позицій, та був використаний політиками для власного самоствердження та працевлаштування.

Сьогодні мабуть вже ніхто в країні не повинен був би заперечувати питання щодо правомірності, необхідності та доцільності існування національної, державницької ідеології, яка б стала стрижнем державотворення та консолідувала суспільство навколо української національної ідеї. Однак, «алергія» навіть на слово «ідеологія» в українському суспільстві залишається, а запропоновані науковцями моделі інтегративних консолідуючих ідеологій є предметом гострих дискусій.

Виконання поставленого на порядок денний президентом Януковичем В.Ф. завдання щодо формування гуманітарної політики в Україні, повинно здiйснюватись не просто по багатьом напрямкам та усiма «гiлками» державної влади та їх структурними пiдроздiлами. Основою єдності усiх цих напрямкiв, фундаментом зусиль гуманiтарної полiтики повиннi стати вже не просто ідеї, а загальна ідеологія нацiонального характеру, яка передбачає формування нацiональної свiдомостi, захист загальнолюдських та особистістних цiнностей, консолiдацiю суспiльства до злагоди i працi.

В межах даної статті автор хоче звернути увагу лише на деякі аспекти проблеми формування національної ідеології.

1. Ідеологія – це продукт духовного життя суспільства, тому руйнування ідеалів і системи цінностей цього суспільства є деструктивним, а деідеологізація призводить до вакууму, що заповнюється іншими ідеалами, які можуть бути далекі від нагальних потреб суспільства. Відомий політолог Рой Мекрайдіс у «Вступі» до книги «Сучасні політичні ідеології» пише: «кожен із нас, знає він це чи ні, тримається якоїсь ідеології - навіть ті із нас, які твердять, що не тримаються жодної. Кожен із нас вірить у щось. Кожен щось цінує - власність, друзів, закон, свободу або владу. Кожен із нас має деякі упередження - навіть ті із нас, котрі твердять, що вільні від будь-яких упереджень. Ми маємо ті чи інші погляди на світ - тобто, маємо «ідеї» про світ - і намагаємося певним чином осмислити те, що відбувається у ньому. Отож ми прихиляємося до тих, з якими маємо спільні цінності та ідеї - до тих, які цінують ті самі речі, які і ми цінуємо, які мають ті самі погляди на світ, які маємо ми самі. Фактично ми тут маємо на увазі людей-«однодумців» («like-vinded people») - індивідів, які мають спільні вірування і схильні об'єднуватись у клуби, церкви, політичні партії, рухи, різноманітні спілки і т. д. Зрештою, не так вже важливо те, до якої міри ми вважаємо самі себе незалежними: адже всі ми перебуваємо під впливом яких-небудь ідей (...) ми водночас і творці і творіння ідей - ідеологій - і з допомогою них ми маніпулюємо іншими або вони нами. Ідеології є важливою частиною самого нашого життя; вони не мертві і ніде не йдуть до занепаду» (Roy С. Macridis. Contemporary Politikel Ideologies. - Boston-Toronto, 1986. - С. 1.).

2. Ідеологія і суспільство - речі взаємопов’язані. Усі визнають, що яка ідеологія, таке й суспільство, що засноване на цій ідеології, але забувають, що саме суспільство, в тому числі й також державна влада, продукує ідеали, цінності, уявлення про світ та бажаний державний устрій. Оскільки в Україні як ще недостатньо структурованому громадянському суспільстві соціальні цілі різних прошарків населення значно різняться між собою, а існуючі та потенційні представники влади знаходяться в перманентних виборах, то й ідеологія, зазвичай, тут набуває відмінних типологічних модифікацій. Тому українському суспільству вкрай необхідний такий ідейний стрижень, що зумів би консолідувати коло себе усе суспільство і був би зрозумілий кожному громадянинові. Напевно, саме таким стрижнем повинна стати українська національна ідея, яка передбачала б формування національно-державницької свідомості української нації в умовах розбудови держави та соціально-економічних перетворень. Розуміючи усю необхідність у визначенні такої ідеї, громадсько-політична думка України так і не визначилась з її наповненням. Крім того, до сих пір триває дискусія щодо самої назви - українська державницька ідея, українська національна ідея, українська державна ідея тощо. На думку автора, найбільш вдалим на сьогодні є визначення соціолога Смагіна І. І.: «Українська національна ідея, в найбільш поширеному розумінні – це своєрідна ідеологія, що концентрується навколо ідеї державності української політичної нації». І, напевно, не так вже важливо для пересічного громадянина яку назву буде мати ця ідея, головне, щоб вона для кожного стала своєю, рідною, бажаною, задля якої можна було б поступитися чимось своїм малим чи не так важливим.

3. Державницька ідеологія чи державна ідеологія – питання, що не дає спокію українській еліті. На думку автора, воно із області відповідей на запитання «де у палиці кінець, де початок». Держава як особлива форма організації суспільства, що побудована на певних ідеях та засадах при формуванні своїх структур та в ході їхнього функціонування, при визначенні найближчих та перспективних завдань свого розвитку не може не виходити з певних ідеологічних концепцій. Саме вони і складають «ідеологію функціонування держави» або «ідеологію державотворення», і стають офіційною ідеологією держави. Сучасний стан української держави дозволяє говорити скоріше об «ідеології державотворення», яка означає сукупність ідей, цінностей, принципів, певної мотивації й риторики стосовно організації української держави. Тим не меньш, серед громадсько-політичних діячів циркулює думка, що, державна ідеологія (на відміну від державницької) - це ідеологія, яка визнається єдиною вірною, обов’язковою в державі, через що вона не дозволяє існування опозиційних ідеологій, впроваджується шляхом державного примусу, суперечить демократичним засадам суспільства тощо, а тому й не має права на існування. Натомість суттєвих відмінностей у змісті обох термінів («державна» чи «державницька») фактично не має, а помилка полягає не в суті самої ідеології, а в шляхах її реалізації або підміні понять -«державна ідеологія» як основне поняття замінюється на «політичну ідеологію» як похідне поняття. На думку автора, поняття державної ідеології має право на позитивне громадське та самостійне існування, тим більш, що жодному громадянину подібні тонкощі і складнощі не будуть до вподоби, адже обидви терміни в нього все одно будуть асоціаціюватися з державою.

4. Ідеологія консолідації – це інтегративна ідеологія, що уявляє собою відносно стійку артикульовану сукупність прийнятих людьми особистих, суспільних, державних і цивілізаційних цілей, ідеалів, цінностей, інтересів, спрямованих на формування і конструктивне функціонування історичної пам’яті, української мрії й сенсу життя на основі діалогу культури миру та культури патріотизму, досягнення достойної якості життя і рівня достатку, надійної безпеки, адекватної інтерпретації минулого, осмислення сьогодення і розуміння майбутнього. Інтегративна ідеологія, з одного боку, - це державницька ідеологія суб’єктів суспільно-політичного життя, з іншого - вона підсилюється впливом держави і отримує риси ідеології функціонування держави. Інтегративна ідеологія має бути об’єднавчою ідеологією українського суспільства, комплексом певних ідей та цінностей, що підтримуються більшістю членів суспільства та дають змогу інтегрувати його, не заперечуючи багатоманітності, в тому числі й ідеологічної. Основи об’єднуючої ідеології вже стихійно вироблені суспільством на рівні відчуттів і розуміння, необхідність існує лише в її артикуляції.

Процес формування інтегративної ідеології є проявом соціальної взаємодії, в якому ідеологія стимулює появу нових прогресивних форм організації політичного життя та раціоналізації влади шляхом комплексного поєднання соціально-економічних та духовно-культурних чинників соціальної системи. Саме тут виникає питання щодо ролі і місця державних інституцій у межах її ідеологічного поля: чи бути «суспільним поводирем», чи застигнути в еволюційном очікуванні. Тому сьогодні при формуванні гуманiтарної полiтики є надзвичайно актуальним не тільки проголосити шлях на консолідацію, а вибудувати свою наповнену конкретним змістом ідеологію, на основі якої вже й будувати ідеологічну систему, яка б була зрозуміла кожному і давала відповіді на те, що відбувається в суспільстві. Нова ідеологічна система повинна духовно об’єднати всю Україну, покласти край політичним суперечкам, сприяти формуванню політичної нації, соціальній інтеграції і консенсусу.

5. Становлення будь-якої ідеології, а тим більш ідеологічної системи, потребує, зрозуміло, багато часу і передбачає складний тривалий процес. Навіть попередній аналіз стану ідеології консолідації українського суспільства на сьогодні дозволяє виділити в її становленні як мінімум три стадії:

- перша стадія – це рух до необхідного та достатнього ідеологічного компромісу;

-друга стадія – етап синтезу, підсумком якого має стати сімбіоз різних, неспівпадаючих до протилежності ідеологічних конструкцій, гібридних утворень та навіть екзотичних конгломератів (фактично, це єтап «предідеології»);

- третя стадія – етап гуманітарного сінтезу (власне, консолідація), суть якого полягає в формуванні із сімбіотичних ідеологій під дією інтегруючих факторів достатньо стійкої синкретичної конструкції.

Необхідною умовою успішного формування консолідуючої ідеології є розбудова, збереження та розвиток зовнішнього середовища, яке взаємодіє з ідеологічними конструкціями паралельно кожній стадії. Фактор часу в даному процесі має найважливішу роль як на стадії компромісу (для складання та функціювання компромісу), так і на стадії синтезу (коли новоутворення можуть відносно довго існувати й функціонувати), і стадії гуманітарного сінтезу (у разі чіткого виявлення ролі і значення нової ідеології реально може бути визначений мінімально необхідний період часу, за який її призначення реалізується). Отже, шлях до консолідації української нації, перш за все, повинен початися з ідеологічного компромісу, що виступить як тактичний спосіб дії в загальній стратегії консолідації.

6. Компроміс, за визначеннями в гуманітарній науковій літературі, означає оформлену угоду (в письмовій або усній формі), досягнуту шляхом взаємних поступок. Враховуючи період часу до визначення змісту та рамок угоди, власне переговорів у межах передбачуваного компромісу та часу після погодження поступок та етапу їх реалізації з наступним аналізом досягненного змісту, про ідеологічний компроміс можна можна говорити як про процес, що передбачає інституалізацію феномена «компроміс». На сьогодні стан українського суспільства таковий, що обов’язок та відповідальність за досягнення національного компромісу покладається, в першу чергу, на інститути державної влади. Для влади компроміс – це маневр, в сенсі способу дії, ручного прийому та штучного руху до вирішення проблем суспільства та проведення соціально-економічних реформ.

Суть пошуку компромісу в ХХІ ст. повинна розглядатися в більш широкому науковому форматі і полягати в розробці та освоєнні нових гуманітарних технологій щодо співставлення та поєднання загальнонаціональної цілі та соціального ідеалу. Досягнення цілісного, синергетичного по своєму змісту позитивного ефекту можливо за рахунок поєднання наукових досягнень і інноваційних технологій економіки, соціології, політології, екології, психології, інформаційних технологій тощо. Розробка інноваційних гуманітарних технологій повинна стати головним завданням гуманітарної політики в Україні. На сьогодні у напрямку ідеологічного компромісу та національної ідеології консолідації принаймні необхідно зробити три пеші кроки: перший – віднова довіри в суспільстві; другий - будівництво відповідальності за рішення, що приймаються (на усіх рівнях влади і суспільства); третій – об’єднання різних політичних рухів на основі цілей, що сприймаються усіма громадянами.

Загальнонаціональна державна ідеологія в Україні на сьогодні затребувана та має право на існування. Головним завданням її є консолідація суспільства на ідеологічній базі, вироблення суспільного ідеологічного поля, формування ідеологічної системи на принципах демократизму, лібералізму, гуманізму, вироблення засад і форм консолідації українського суспільства. Умовою успішного формування консолідуючої ідеології повинен виступити ідеологічний компроміс як тактичний спосіб та стратегічний маневр в досягненні злагоди суспільства в найближчому майбутньому України.

Залишається одне зауваження, оскільки ідеологія зорієнтована на колективну свідомість, то неминучою є і невідповідність (навіть конфлікт) між ідеологією та індивідуальним світоглядом, який не допустить повної ідеологізації та буде перешкодою на шляху до зміни ідеології та появи її нових видів.

Голова Сімферопольської міської

організації ПП «Нова політика»

Трофимова Вікторія Валеріївна Версія для друку